ERA-Ukraine

«Об’єднання»  рекомендацій Європейського Аудиту та Плану дій МОН.

      19 грудня 2016 року був презентований  звіт  Аудиту Євросоюзу , що був проведений  за кошти програми Горизонт 2020 з оцінювання ефективності національної дослідницької та інноваційної системи в Україні. Хоча додаток щодо інноваційної системи мабуть  не відповідає дійсності в повному обсязі. Тобто  рекомендації щодо розвитку інновацій були надані, а от цілісного аналізу інноваційної системи, стану малого бізнесу,  ринкових та фінансових  умов  для інноваційного розвитку  не було зроблено.  

   Відповідь мабуть саме на це питання – як забезпечити інноваційний розвиток в країні де зношені виробничі фонди, а сама  промисловість перебуває  на четвертому технологічному укладі  і тільки 5 % промисловості на п’ятому, 6-го майже нема  - є ключовим для подальшої  судьби науки в Україні, її статусу та взагалі життя .  

    На жаль повноцінної відповіді ні від очільників Міністерства, які перебували в розпачі, ні від представників Єврокомісії та експертів Аудиту не було отримано, окрім загальних фраз щодо залучення міжнародних інвесторів та бізнесу.  І це дуже дивно.  Чи може не було потрібного експерту чи вони теж не очікували таких питань? Чи самі не розуміють як це зробити в умовах високої корупції, відсутності бюджетного фінансування  та нерозвиненості відповідних фінансових інструментів? 

   В короткому звіті написано, що «у  розпорядженні України є дуже невелика кількість інструментів підтримки інновацій». Чому тоді не пропонують пошуку рішень в міжнародній співпраці?    

    Бо, пройшло вже півтора року з моменту проведення конференції «Новий старт для Європи: відкриття ери інновацій» (“A new  start  for  Europe:  Opening up to an ERA of  Innovation”), що оголосила  побудову Європейського дослідницького простору на Європейському рівні і перехід до його використання через реалізацію нового порядку денного – Відкриті інновації, Відкрита наука, Відкритість до світу. Півроку пройшло з моменту виходу бачення Єврокомісії департаменту з досліджень та інновацій щодо  цих понять та механізмів їх реалізації. 

   Більше півроку пройшло з моменту спільного представлення двома єврокомісарами  документу щодо  реалізації Європейської хмарної ініціативи, яка є частиною пакету Цифровізації промисловості  в рамках Стратегії цифрового єдиного ринку.  

      Вже четвертий рік поспіль збирається  щорічний форум  з «Відкритих інновацій 2.0» , який  проводить обмін найкращими практиками з створення відкритих інноваційних екосистем , що  засновані на  тісній співпраці, в тому числі міжнародній, влади, науки, бізнесу та громадянського суспільства для створення та дифузії інновацій.  

    В 2015 році на Світовому науковому форумі, що був організований  Організацією економічного співробітництва та розвитку,  а в 2016 році на саміті  G7  було офіційно визнано важливість розвитку  на державному рівні відкритої науки та відкритих інновацій і, навіть інклюзивних інновацій  для  досягнення цілей сталого розвитку. 

     Якщо дивитися на всі ці документи, то відповідь лежить на поверхні: створити умови для негайної  участі українських вчених у відкритих інноваційних системах з країнами Європи та світу, використовуючи е-інфраструктури,  цифровий ринок та цифрову  промисловість.         Кружляти вічно у національному порочному колі – економіці не потрібна наука,  наука  не може розвиватися без малого бізнесу, малому бізнесу не дає розвиватися олігархат,  олігархату не потрібна розвинута конкурентоспроможна економіка - вже неможливо і рівноцінно смерті.

     

   Незважаючи на те, що 2016 рік приніс нам Brexit,  загрози дезінтеграційних процесів в Європі,  підвищення національного обмеження,   не можливо  стримати впровадження нового технологічного укладу, першими ознаками якого є цифровізація всіх галузей, масове співробітництво та націлення на досягнення цілей сталого розвитку. Побудова суспільства знань, зміна суспільства споживання на  суспільство просьюмерів, впровадження спільного створення  благ, відкритих та інклюзивних інновацій для промисловості та вирішення соціальних потреб кожної людини (персоналізація) змінює спосіб прискореного створення  валового продукту, а отже підвищення добробуту людей. 

   Вирішення проблеми супротиву  транснаціональних монополій, які є носіями старого технологічного укладу, для Європи є питанням життя та смерті.  А шлях  вирішення цієї проблеми лежить не через обмеження та замикання в національних кордонах, а навпаки, ще більшого відкриття та зняття бар’єрів міждержавного співробітництва як серед країн Європи так і серед країн, що поділяють Європейські цінності.  Тільки через використання всього Європейського масштабу, який відкритий до Світу,  нова цифрова економіка та  Європейська відкрита інноваційна екосистема  може конкурувати з іншими інноваційними центрами  (США, Китай та інші).  Іншого шляху у Європи нема.  Нема іншого шляху і для України, якщо хоче зберегти свою державу.

    Так,  на цьому засіданні було сказано про необхідність знаходження не стандартних рішень для України, бо науковий потенціал незважаючи на всі його негаразди  знаходиться ( згідно Глобальному інноваційному індексу 2016 року)  в значно кращому становищі ніж, наприклад в Грузії, де корупцію побороли, а ось людський потенціал в сфері науки та інновацій не зберегли.  Порівняв, скажете, маленьку Грузію та Україну. Добре, можна порівняти з Польщею, де за цим показником ми майже на одній сходинці. Єдина відмінність, що Польща нарощує свій потенціал після економічних реформ, а ми і реформи не робимо і людський потенціал знищуємо чи йде простий відтік мізків. Щоб не бути голослівним приводжу графік показників Глобального інноваційного індексу , побудованого за  рейтингом країни.

    Розглядаючи інші рекомендації аудиту також задаєш питання, а чи потрібно було рік чекати  і втрачати час, щоб отримати те, що було відомо щонайменше півтора року тому? З огляду на експертне середовище, яке працювало над новим законом про наукову та науково-технічну діяльність, це було втраченим часом, бо всі ці  пропозиції обговорювалися не один раз і з представниками комітету ВР з науки та освіти і з представниками Міністерства освіти та науки.  А певні речі прямим текстом написані в законі і не виконуються. І це не тільки  і не стільки про фінансування. В першу чергу це стосується  пріоритетів  Європейського дослідницького простору, перший пріоритет якого відповідає за розробку правил гри та європейських принципів міжнародного оцінювання при базовому та проектному фінансуванні. Другий стосувався інтеграції (відкриття доступу)  до Європейських дослідницьких інфраструктур  та узгодження пріоритетних напрямів досліджень, а саме державних цільових програм. Третій пріоритет мав впровадити Європейську хартію дослідників та роботодавців, а також впровадити принципи інноваційної докторської підготовки, тобто фахівців  з розвитку державно-приватного партнерства  з промисловістю. Четвертий мав би забезпечити гендерну рівність в наукових  структурах при  прийнятті  рішень, тобто, наприклад, в Президії Академій наук, серед ректорів. П’ятий пріоритет мав стосуватися розвитку цифрового дослідницького простору, відкритої науки та відкритих інновацій.

   Цікаво, що  НАН України ще в 2015 році  створила робочу групу з впровадження європейських практик з оцінювання інститутів, розробила відповідні документи, презентувала їх в Німеччині, яка має найкращу практику для оцінювання при базовому фінансуванні наукових установ. Запропонувала КМ та МОН провести за цією  методикою оцінювання, але замість цього отримали  ножа в спину у вигляді бюджетної резолюції  на 2016 рік.  

    Ще навесні 2016 року було запропоновано  новому складу міністерства з науки та освіти прописати створення плану імплементації дорожньої карти Європейського дослідницького простору 2015-2020, де всі ці пункти рекомендацій чи пріоритетів ERA  могли бути наповнені певним змістом.  Відповідь була -  не на часі.  

    В  жовтні  з’являється   дивний документ від МОН, який не тільки не впроваджує пріоритети ERA чи майбутні рекомендації, а пропонує прямо протилежний план дій, що мав усунути  майбутню Національну Раду від своїх  функцій,  замінити  напрацьовані НАН України разом з Асоціацією Лейбніца  методику оцінювання . При цьому кажуть про «узгодженість»  цього плану з усіма зацікавленими особами.  А тепер, на  презентації  рекомендацій аудиту цей план дій  намагаються представити в якості позитивної відповіді  на рекомендації.   Так що, мабуть аудит був потрібний саме для МОН та Уряду.

   Звичайно, як сказав заступник Міністра, ніхто не може приватизувати думку всього суспільства, а тим паче молоді вчені чи  будь-яке інше експертне середовище.  Але проблема полягає в тому, що ніхто цього й не намагався зробити, а пропонувалося тільки узгодити Міністерству свої дії з тим куди рухається світ, куди рухається Європа, подивитися на найкращі європейські  практики, документи та рекомендації  Європейської ради з конкурентоспроможності при Раді міністрів ЄС,   департаменту з досліджень та інновацій Єврокомісії, які прямим текстом рекомендували врахувати  пріоритети Європейського дослідницького простору при  розробці планів реформ і взятих на себе Єврокомісією певних зобов’язань щодо  можливої допомоги країнам – членам ЄС та Асоційованим країнам до Програми Горизонт 2020  в реалізації  цих пріоритетів і відповідної дорожньої карти.

    Також, особливою думкою  окремих експертів була пропозиція брати участь в групах ERA, що розробляють стратегію та політики.  Звичайно, можна погодитися, що одного поважного заступника міністра в цілому достатньо для невеликої  України, щоб перекрити  роботу в головному комітеті ERAC, де зазвичай беруть два делегати від країни та ще два експерта,  бо потрібно брати участь в засіданнях  ще в чотирьох групах цього комітету. Також, мабуть,  достатньо і одного представника – голову департаменту МОН, щоб брати участь в форумі  з розробки стратегії Європейських дослідницьких інфраструктур та його 8(!) робочих групах, де зазвичай беруть участь  два делегата від країни та ще два експерта.  Не зрозуміло тільки причини   визнання власної меншовартості МОНом , коли замість можливості брати участь в роботі ESFRI  з правом вирішального голосу, де приймають рішення  консенсусом (!),  делегат від України  бере участь в якості наглядача.  Може саме тому  Україна, здається,  не бере участь в жодній Європейській дослідницькій інфраструктурі  із топ 50, на відміну від таких невеликих країн, наприклад, як Молдова.  Звичайно, малим країнам така участь більш потрібна ніж самодостатній Україні з сучасною інфраструктурою.  

    Незважаючи на участь МОН в проекті «RI-LINKS2UA»  Горизонт 2020,  перше завдання цього проекту щодо допомоги інтегруватися до Європейського дослідницького простору   не виконуються до цього часу, хоча пройшов вже рік, а координатор  є представником Австрії, яка представила  в ЄС , за відгуками Координаційної ради ERA, найкращий план дій з імплементації дорожньої карти ERA.  Але  співробітники МОН тільки отримують гроші за цим проектом і нічого не роблять в цьому напрямі.  Мабуть, саме заступник Міністра вирішив приватизувати собі думку всього суспільства і надав собі  одноосібне право   визначати рівень участі України в євроінтеграційних процесах та боротися з корупцією в своїх лавах.  І він, як і все інше, безумовно «узгодив»  це з експертним середовищем, в тому числі,  і з Національною Академією наук, яка знову  готова принести мотузку та мило заради чемності і толерантності до  статусу влади. А може, вже настав час дати інтелектуальний бій колективному розуму влади  щодо Реальної Стратегії  розвитку країни на основі суспільства знань та  заходів з  досягнення цілей сталого розвитку, які проголосив ООН?  А поки що, за оціночними судженнями експертів,   проект  «RI-LINKS2UA»   увійде в історію  Програми Горизонт 2020, як самий скандальний від самого початку його формування та  за ознаками нецільового використання коштів.

      Ну що ж, знадобилося ще два роки, щоб на останок  Уряд  від зовнішнього Аудиту почув  звістку, що наука в Україні ще не вмерла і потрібно для її реформування ставити амбітні цілі з РОЗВИТКУ дослідницько-інноваційної системи на основі  зростання державного фінансування і сміливо їх досягати.  Тільки, чи відбудеться це - покаже найближчий час, коли «об’єднають» (?) рекомендації  аудиту та  план дій МОН, що був їм оприлюднений для обговорення , і який не містить жодного за своєю суттю та наповнення  слова  з рекомендацій  Аудиту та пріоритетів ERA, а навіть вступає в протиріччя з духом цього документу. Чекати залишилося не довго.

Повний звіт Аудиту ЄС тут https://rio.jrc.ec.europa.eu/sites/default/files/report/PSF%20Peer%20Review%20of%20the%20Ukrainian%20R%26I%20system.pdf

Середньостроковий  план пріоритетних дій уряду до 2020 року
(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249634799&cat_id=244828445)

     В цьому документі   МОН  прописав розділ   «Нова система управління та фінансування науки», в якій він прибрав розділ щодо використання Міжвідомчої ради з фундаментальних досліджень для оцінювання інституцій, на яку було більше всього нарікань. Але, чи відповідає цей документ рекомендаціям Аудиту та викликам, які стоять перед Україною в сфері науки та інновацій? 

    В переліку проблем, які потрібно вирішувати в документі зазначається, що наукова сфера України потребує суттєвого реформування, бо  «вітчизняна наука втратила функції впливу на соціально-економічний розвиток держави»  за рахунок зниження «науково-технічного потенціалу» .. «до критичного рівня, що стало загрозою національній безпеці України».  Підкреслюється сировинний характер вітчизняної економіки,  для якої наука не потрібна.  І в таких умовах  робиться глибокий висновок про низький рівень зацікавленості «наукових (!) установ у практичному застосуванні та реалізації власних результатів наукових досліджень і розробок» і відсутність в цій сфері «взаємодії між суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності та органами виконавчої влади».  І хто ж в цьому завинив?  - Не зрозуміло? Але точно  не влада.  

     Підкреслюється «вкрай низький рівень фінансування науки, …застарілу  матеріально-технічну  базу», що призвели «до серйозного падіння суспільного престижу наукової роботи та масового відпливу якісних наукових кадрів за кордон або в інші сфери діяльності».

Отже малюється така картина: економіка не зацікавлена, хороша влада теж не зацікавлена, суспільство не підтримує, то що потрібно робити?  В документі пропонується зосередитись на вирішенні таких основних проблем:

-  «запровадження  координації стратегічного планування науково-технічного розвитку Національною радою з питань розвитку науки та технологій;

- підвищення рівня ефективної взаємодії між представниками наукової громадськості, органами виконавчої влади та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики;

- розширення конкурсного фінансування наукових досліджень і розробок, утворення інститутів грантового фінансування;

-   підвищення ефективності управління мережею державних наукових установ, забезпечення спрямування їх науково-технічного потенціалу на потреби економічного розвитку держави  та її обороноспроможності.»

Отже голими та босими розробимо проект і виправимо дефект.

 А далі, нарешті, визначається крайній в цьому жахливому стані наукової сфери. Причиною такого стану є консерватизм системи національних академій наук (!), які одержують основне фінансування і  які автономно (!)  визначають пріоритети своєї наукової діяльності (?) та мережі наукових інститутів (?). Це ж повне свавілля!

Дивно, а хто це має робити?  

У всіх розвинутих країнах саме вчені та їх інституції автономно визначають пріоритети своєї наукової діяльності.  Нагадаємо  відомий принцип Гарнака, на який наголошує Товариство Макса Планка (Німеччина). Щоб мати найкращу науку потрібно обрати кращих вчених, якім надати можливість вільно обирати теми досліджень, створити умови для доступу до найсучаснішої дослідницької інфраструктури, ресурси для залучення молодих талантів, а щоб отримати вплив на економіку створити швидкий обмін знаннями та технологіями з малим та середнім бізнесом, який має необхідну критичну масу та фінансові інструменти для інновацій.  

Якщо повернутися до України, то держава може використати такі фінансові інструменти, як відтворення  загальнодержавних науково-технічних програм, на законодавчому рівні визначення пріоритетних напрямів розвитку, а також укласти угоду між розпорядниками державних коштів та органами виконавчої влади, в яких кожна сторона бере на себе зобов’язання щодо досягнення спільної мети розвитку.  Активізація міжнародної взаємодії в цих питаннях може допомогти їх вирішити  та вплинути  на конкурентоспроможність досліджень. 

Якого ще рівня впливу на наукові установи бажає МОН?  В документі зазначається: «органи державної влади» ..  «мають достатньо обмежений вплив на структуру наукових установ та напрями розвитку академічної науки, що фінансується переважно за принципом базового фінансування» (отже МОН бажає втручатися в програму діяльності Національного фонду досліджень?) , а зміна тематик наукових установ відповідно до потреб (яких?) економіки чи розвитку наукового суспільства « здійснюється досить повільно».  Невже сировинна економіка України має якісь замовлення до науки?   І тут же підкреслюється, що окрім НАН України «головними розпорядниками бюджетних коштів на наукову і науково-технічну діяльність є майже 30 (!) органів виконавчої влади та інших державних інституцій».  І нема спільної стратегії використання бюджетних коштів всіма розпорядниками та узгодження з вектором економічного розвитку.  А який він,  цей вектор економічного розвитку?  Яку країну ми будуємо? Наприклад, економіку знань для олігархів чи суспільство знань для громадянина?  Хоча МОН навів фразу з угоди про Асоціацію, переплутавши при цьому номер статті, про реорганізацію системи управління науковою сферою та побудови суспільства, яке базується на знаннях (!), але це в документі Уряду згадується для першої частини (реорганізації управління) ніж другої частини (побудови суспільства знань), бо далі про це жодного слова.

Далі в документі  описується, що Національна рада з питань науки та техніки та майбутній Національний фонд досліджень всі проблеми зможуть вирішити.  Тобто МОН розписався у власній безпорадності, оскільки і в останньому законі і в попередньому МОН мав виконувати саме ці функції з координації.  А міжнародна співпраця просто не можлива без МОН , як Центрального органу виконавчої влади в сфері науки і сьогодні. Чи й тут МОН бажає перекласти відповідальність, наприклад, на віце-прем”єр міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції та його офіс чи може на МЕРТ?  

З огляду на те скільки часу (більше року)  потрібно було МОН для проведення документів для Ідентифікаційного комітету, а тепер Наукового комітету Національної ради, то може дійсно краще з Міністерства освіти та науки зробити тільки Міністерство освіти без науки. Мабуть саме тому, аудит ЄС запропонував для обслуговування Нац.ради  розширити саме Секретаріат КМ фаховими спеціалістами за напрямами роботи Нац.Ради, тим самим фактично виключивши МОН взагалі, як головної перепони реформ в сфері науки та інтеграції до Європейського дослідницького та інноваційного простору.

Головною метою реформ згідно документу є створення мережі державних ключових лабораторій та дослідницьких університетів.  Що, на мою думку, з одного боку є суттєвим звуженням можливих інструментів для розвитку галузі та її узгодження з вектором розвитку економіки, а з іншого боку за планом уряду  буде вимагати значних коштів, яких зараз нема, як і нема доступу до сучасних дослідницьких інфраструктур також. Тобто реальність цих заходів під великим питанням.

Цікаво, що в іншому розділі Плану дій Уряду,  який  формував МЕРТ,  написано, що мета – перетворення інвестицій у джерело росту, запуск масштабних процесів модернізації виробництва та інфраструктури, створення передумов для розвитку та широкого впровадження інновацій в усіх галузях економіки, а також подальшого переходу до цифрової економіки. Так в напрямку «Розвиток інновацій у реальному секторі економіки» передбачаються програми  розвитку експортно-орієнтованої інноваційної екосистеми, впровадження Цифрового порядку денного для України (Цифрова економіка) та програми «високотехнологічна» нація.

В цілому, таке враження, що МЕРТ намагається інтегруватися до світу та Європи, а МОН законсервувати себе в національних кордонах.

А де ж, хоча б,  виконання рекомендацій Аудиту Євросоюзу та відповідності іншим статтям угоди про асоціацію, а не тільки пункту 3 статті 375. Чому нема пункту 2 статті 375 Угоди чи виконання статті 66 пункту 4 Закону України про науково-технічну діяльність щодо вирівнювання національної політики з політикою Європейського дослідницького простору ?  Аудит Євросоюзу має красномовні три розділи, які замовляв МОН, а тепер здається, що цурається цих висновків:

- підвищити якість та ефективність наукової бази ;

- відкрити українські дослідження та інновації для решти країн світу;

- створення сприятливих умов для побудови інноваційної економіки в Україні.

В цілому Аудит має сім методологічних заяв щодо реформування науково-технічної сфери та 30 рекомендацій,  з яких тільки три (!) в певній мірі згадуються в Плані дій Уряду до 2020 року. А те що на засіданні були перелічені всі ці рекомендації та надана відповідь "ТАК" не має някого відношення до практичних дій Уряду.

    Цікаво, що реалізація всіх цих розділів базується на головному принципу – відкритості до світу як в рамках підвищення ефективності, так і в побудові інноваційної економіки. Одна з методологічних заяв Аудиту каже: «Україні слід упевнено рухатися на шляху інтернаціоналізації та відкриття світові її системи НТІ.»

     Отже, таке враження, що ці два документа: рекомендації Аудиту Євросоюзу  та План дій Уряду мають відношення до урядів різних країн.   Що це? Явний саботаж? «Шатуни» в МОНі? Чи тільки вплив лептонного бога, як символу невігластва та авторської методики використання  не наукової картини світу в Міністерстві науки?  Але може  Уряд та МОН, як законослухняні держслужбовці,   тільки виконують накази Адміністрації Президента та Національної Ради Реформ?  В серпні-вересні 2016 року Президент України звернувся з щорічним посланням до ВР України, до якого надавалася «Аналітична доповідь..»

Аналітична доповідь до щорічного послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році"

(http://www.niss.gov.ua/articles/2316/)

    Щоб цей опис існуючих  проблем в  МОН  був повним, потрібно проаналізувати ще один документ 2016 року від Президента України: «Аналітична доповідь до щорічного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році».  Оскільки програмними документами для діючого Президента України, згідно його інавгураційної промови,  є Угода про Асоціацію з ЄС, а також розроблена потім  Стратегія сталого розвитку – Україна 2020, то доповідь починається з аналізу Європейської та Євроатлантичної інтеграції.  В документі підкреслюється, що набуття членства України в ЄС є довгостроковою метою, а існуючі проблеми Європейського проекту не дають чітко визначити його майбутні риси, тому на перший план виходять інструментальні аспекти співпраці України з ЄС для проведення внутрішніх реформ та модернізації. В документі визначено, що драйверами зростання повинні стати високо-технологічність,  конкурентоспроможна наука та якісна освіта.  

     Оскільки двері до Європейського дослідницького та інноваційного простору після підписання угоди про Асоційоване членство до Програми Горизонт 2020  відкриті, а впровадження Відкритого цифрового Єдиного ринку надає доступ ще й до нього, то на цьому шляху  Україні «не доведеться так болісно і з такою кров’ю доводити свою європейськість» - все в наших руках та головах.  

     В Посланні визначається, що прописані в Великій  Угоді євроінтеграційні завдання є тільки поточними цілями, а Україна «має передбачати і планувати наступні кроки щодо повної адаптації чинних у державі норм та правил до стандартів ЄС і подальшого поглиблення економічної взаємодії».  Потрібно враховувати, що «економічна система Європейського Союзу постійно модифікується та ускладнюється, а тому необхідно проводити постійний моніторинг зазначених процесів та опрацьовувати підходи інтеграції не до існуючого, а до майбутнього Євросоюзу.

     Також, як і в плані дій уряду для  розвитку науки в документі зазначається, що «наука повинна стати одним із ключових чинників вирішення масштабних завдань, пов’язаних із модернізацією країни». Загрозою для національної безпеки є «старіння наукової інфраструктури, скорочення наукових кадрів, незначна наукоємність національного продукту», які  свідчать про руйнування наукового потенціалу.

     Вказується і на неефективну систему управління та фактичну відірваність від виробництва, але вихід вбачається  в створені ефективної моделі взаємодії «наука-освіта-економіка-інновації» на основі розвитку самоврядування (!), а не в підвищенні впливу ЦОВВ, в створенні сприятливих умов для роботи громадських наукових об’єднань, ротації кадрів та «проведення аудиту та атестації наукових установ, прийнятих в Європейському»  (!)  науковому співтоваристві, тобто через залучення міжнародних експертів. В документі зазначається «низький рівень фінансування та неефективне використання коштів і ресурсів».

     На відміну від урядового документу, пріоритетом вважається інтеграція у світовий науковий простір, «що відкриє українцям доступ до сучасного унікального наукового обладнання, створить можливості для майбутніх технологічних проривів». На сьогодні «практика міжнародної співпраці українських вчених є несистемна та має спорадичний характер». В якості гарного прикладу, системної державної підтримки участі в роботі міжнародних наукових центрів вказується співпраця з ЦЕРН.

Хоча така співпраця відбувалася не завдяки цілеспрямованим діям Уряду, а завдяки тиску наукової вітчизняної та міжнародної  громади.  А зараз,  коли до справи долучився МОН та гроші, створюється координаційна рада, де представники наукових шкіл з фізики елементарних частинок складають меншість. Саме ця рада буде визначати проекти, які має фінансувати ЦЕРН  в рамках внеску України.

В доповіді визначається необхідність зміцнення матеріально-технічної бази та створення потужних інформаційних ресурсів. В існуючих складних економічних умовах пропонується  компенсувати це  поширенням практики створення центрів колективного користування науковим обладнанням.  А це вже за один крок до участі в Європейських дослідницьких інфраструктурах. Хоча, наприклад, дослідницька інфраструктура C-ERIC і є таким аналогом для східно-європейських країн,  що не мали можливість  та кошти розбудувати такі інфраструктури в радянські та пост радянські часи.

     Також в рамках міжнародного співробітництва пропонується шукати можливості, зокрема, для:

- «створення спільної наукової бази у перспективних секторах інноваційної економіки: біотехнологіях, космічній промисловості, транспорті, альтернативній енергетиці, інформаційних технологіях, нових матеріалах.»

- «спільних науково-дослідних проектах  на основі запитів ринку і замовлень, створення спільних лабораторій та наукових осередків на основі сучасних інформаційних технологій, організація віртуальних кластерів у формі науково-інноваційних мереж.»

А це вже один крок до створення міжнародних відкритих інноваційних екосистем.     

«Вітчизняним ученим слід чітко визначити власні конкурентні переваги з метою подальшої концентрації та зосередження ресурсів на перспективних напрямах, а державі доцільно започаткувати реалізацію 5–10 державних програм  у тих галузях науки, де українські вчені можуть представити результати світового рівня.»

     В економічному розділі документу визначається, що «технологічна відсталість та консервація низько-технологічної структури виробництва свідчать про кризу вітчизняної промислової політики. Це обмежує перспективи росту національної економіки та ослаблює економічну безпеку держави в умовах переходу світової економіки на новий технологічний рівень і реалізації в країнах ЄС програми четвертої промислової революції, заснованої на стандартах цифрової економіки, нових параметрах продуктивності та ресурсної ефективності.»

    «В умовах нерозвиненості внутрішнього ринку перспективи економічного відновлення в Україні визначально залежать від ефективності зовнішньоекономічних зв’язків» ( !). …. «Україна поступово втрачає спеціалізацію у міжнародній виробничо-коопераційній діяльності, що позбавляє національну економіку гідного місця у глобальних ланцюгах доданої вартості.».

    «Ситуація ускладнюється відсутністю політичного та управлінського консенсусу щодо перспектив та механізмів забезпечення зовнішньоекономічної безпеки держави»

     В доповіді  також визначається стан інноваційного розвитку країни за глобальними інноваційним індексом та індексом конкурентоспроможності, де зазначено, що Україна поки що втримується від різкого падіння (куди більше?) саме завдяки таким показникам як  «сприйняття інноваційної спроможності економікою, потенціалу  науково-дослідницьких інституцій,  наявністю кваліфікованих дослідників та інженерів, якості  системи вищої освіти».

Як Ви розумієте зараз відбувається знищення і цих переваг.

  «З 2010 р. по 2015 р. кількість наукових організацій зменшилася на 25 % – з 1303 до 978, а кількість наукових працівників (дослідників, техніків та допоміжного персоналу) – на 28,3 %».

     Визначається що йде згортання  в Україні інноваційної діяльності та впровадження нових технологічних процесів. «Обсяг витрат на придбання нових технологій становить менше 1,0 % від загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності».

     В документі перелічуються заходи, які потрібно зробити і де також згадується Національна Рада з питань науки та технологій разом із розробкою стратегії, розвитку інноваційної інфраструктури, поглиблення міжнародної науково-технічної кооперації в тому числі «в сегменті технологічно складної та інноваційної продукції» .., . «створення каналів обміну високими технологіями між Україною і Світом» .

    В документі є ще багато слушних рекомендацій, реальність впровадження яких може бути взята під сумнів, але з огляду на розвиток цифрової ери, пропоную звернути увагу на таку рекомендацію: «Наслідуючи досвід світових технологічних лідерів, Україні варто послідовно поглиблювати доступність до глобальних цифрових мереж та використовувати принципово нові можливості реалізації технологічного потенціалу, які відкриваються з доступом до глобального середовища. У цьому контексті забезпечення технологічної конкурентоспроможності має набути статусу найвищого державного пріоритету.»

    Реальність цієї рекомендації визначається останніми діями ЄС щодо впровадження Стратегії цифрового єдиного ринку, цифровізації промисловості та Європейської хмарної ініціативи, яка будує нові  інструменти Європейської хмари відкритої науки та Європейської інфраструктури даних для розвитку відкритої науки, відкритих інновацій та відкритості до світу.  Реальність впровадження  цієї рекомендації для України  визначається наявністю 100 тисяч ІТ фахівців в Україні,  Національною грід інфраструктурою, що інтегрована до Європейської та академічною (УарНЕТ) і освітньою (УРАН) оптоволоконною мережею.

   Отже, Адміністрація Президента, навпаки, підштовхує Уряд до міжнародного співробітництва і вбачає в цьому ключовий  пріоритет.  Після цього, мабуть,  вже дуже важко зрозуміти відсутність в урядовому документі  хоча б такого бачення у очільників МОНу, як в документі Президента України.   Безумовно, емоції від згаяного часу переповнюють.    А тому наведу на останок тільки цитату з нещодавньої відповіді Заступника глави  Адміністрації Президента України Костянтина Єлісєєва на пропозиції  пана Пінчука, в якій визначена «червона стрічка»  для компромісів.

   «Відмова від європейської інтеграції стала би  політичним самогубством для будь-якого політика в Україні, який наважився б закликати до такого різкого розвороту, особливо після Революції гідності, з її вимогами щодо реформування та модернізації України».

     Чиновники  МОН, які два роки відмовляються  інтегруватися в Європейській дослідницький та інноваційний простір,   за цю червону стрічку вже перейшли не заявами, а практичними  діями або бездіяльністю.  Це має таке саме значення, коли вчасно не закуповують необхідні ліки, які могли врятувати життя людей.  А це вже злочин на кшталт  голодомору.

     Висновок: Операційний план дій Уряду на 2017 рік і до 2020 року в сфері науки та інновацій є вироком не тільки для  МОН, галузі, але  й для розвитку держави.

Наукова громада має тільки два варіанта або як завжди кожен рятується самостійно, або  спільна зміна пріоритетів розвитку та системи  впливу на ЦОВВ вже зараз, не чекаючи формування Національної Ради.  До речі, процес  узгодження пріоритетів є гарною можливістю для наступного визначення лідерів для кандидатів в члени Наукового комітету Національної Ради з питань науки та технологій.

Андрій Шевченко