ERA-Ukraine

Що таке реформа наукової системи за європейськими стандартами?

Можна багато сперечатися  про шляхи  інноваційного розвитку: Сінгапурський, Американський, Європейський  варіанти. Але мабуть потрібно подивитися які головні елементи існують в будь-яких системах незалежно від економічної системи: авторитарної, заснованої на фізичній  особі, заснованої на інституціях.   Всі системи базуються на парадигмах або потрійної спіралі (влада, наука, бізнес), або четверної спіралі (влада, наука, бізнес, громадянське суспільство). Всі системи базуються на тому, що наука повинна мати вільну систему обрання  тем досліджень,   сучасну дослідницькі інфраструктуру, ресурси для мотивації молодих талантів.  

В конкурентному сучасному світі перемагає той хто має гнучку систему фінансування, щоб забезпечити необхідну швидкість для випередження.   Наукова система має бути прозорою, мати підтримку держави та бізнесу, а також  мати розуміння в суспільстві. Для цього у всіх країнах розробляють методи оцінювання як при проектному фінансуванні, так і при інституційному фінансуванні. Можна довго сперечатися яка система фінансування краще, але життя вирішило піти на зустріч: проектне фінансування на 3-10 років та інституційне фінансування за темами на 6-12 років  зближує ці позиції.  Проблема наступна – як оцінювати?  Якщо років 10 тому можна було б знову сперечатися, то зараз після перенесеного хворобливого стану із-за  використання науко метричних показників, країни-лідери отямилися і навіть визнали рекомендації Лейденського маніфесту, який наголошує на безумовному пріоритеті  експертної оцінки  для всіх творчих  процесів та їх результатів.  Остання оцінка міжнародними експертами комітету Європейського дослідницького простору , проведеної для Болгарської національної наукової системи прямо вказало на неадекватність методів оцінювання за допомогою наукометрії  та  не відповідність рекомендаціям Лейденського маніфесту. Головним елементом системи  оцінювання, як проектів так і інститутів стають  міжнародні експерти, які забезпечують відсутність конфлікту інтересів в більшості країн світу. 

Всі системи реформування закладають поступове зростання державного фінансування науки ( в першу чергу фундаментальної науки) та створення умов для приватного фінансування як науки в державних установах, так і науки в приватних установах.  В країнах, що мають низький рівень  доходу, значне місце посідає фінансування з-за кордону як з  інших держав, або різних програм та фондів, так і від приватних міжнародних організацій.  Метою всіх реформ, після створення прозорою з міжнародною експертизою систем оцінювання , стає забезпечення підвищення витрат на науку до мети більшості передових країн : 3 % від ВВП, де половину бажано мати приватних інвестицій.  Рівень останнього фінансування дає оцінку державі щодо створення законодавчих  умов.   Збільшення державного фінансування на науку дає сигнал приватним інвесторам, що в науку країни можна інвестувати гроші, або створювати приватні наукові інституції.

І, майже все.  Питання академіків, віку вчених, національних академій наук, університетів, об’єднань наукових установ та інше, є другорядними елементами, якщо нема перших, то важко зрозуміти ефективність чи неефективність різних організаційних структур

Отже, вільний вибір вченими тем досліджень, сучасна дослідницька інфраструктура, конкурентоспроможна  мотивація кращих  молодих талантів, прозора система міжнародного експертного оцінювання проектів та інституцій (або осіб), поступове підвищення державного та приватного фінансування науки до 3 %.  Для розуміння влади і суспільства куди розвиватися вчені розробляють бачення розвитку країни і науки в ній та узгоджують програму з владою, бізнесом та суспільством.  І ВСЕ.  Тепер, самі  порівняйте що є в Україні і чого їй  не вистачає.  На мою думку тільки колективного РОЗУМУ.