Європейський дослідницький простір, канделябри та закон Гудхарту

Так сталося, що з грудня 2013 року  ми з колегами занурилися в тему: як реформувати  систему управління науковою сферою в Україні. Вивчили  критичні статті та пропозиції  з реформування,  що були до цього, мабуть з 2000 року.  Написали своє бачення руху в Маніфесті руху науковців та освітян, який ми розглядали в чомусь як бізнес проект для державних установ та їх об’єднань, а також як спосіб  злому старої системи  без ушкоджень  для життєво важливих елементів. 

Головним  механізмом реалізації було створення критичної маси активних однодумців, які б діяли за узгодженим планом.  На жаль створення критичної маси однодумців затягнулося і як кажуть вікно можливостей  почало зачинятися. Тоді ми звернули свою увагу на проект (тоді) угоди з ЄС, де було сказано про інтеграцію до Європейського дослідницького простору. Коли ми розібралися з пріоритетами дослідницького простору, то з подивом побачили майже повну відповідність  основним положенням Маніфесту.  Наступне заглиблення в деталі реалізації пріоритетів як на Європейському рівні, так і на національних рівнях ми знайшли найбільш м’які способи реалізації їх в Україні з врахуванням помилок, які мали місце в інших країнах, наприклад в Німеччині,  Польщі, Чехії, та невдалих намагань реформувати наукову сферу в Румунії.  Звернули також увагу на причини затягування та ризиків  будівництва Європейського дослідницького простору та при формуванні технологічних платформ та кластерів, на яку звертали увагу соціологи,  щодо ризику корпоратизації такої системи, яка  і відбувалася з технопарками. При формуванні нового плану з імплементації цієї системи в Україні, ми намагалися відібрати тільки ті інструменти, які гарантовано не мають ризиків для порушення живих елементів системи, не наступають на ті самі граблі та мають підтримку ЄС, завдяки існуючих в ньому трендів.  Можливість вскочити  в останній вагон нового старту Європи ( наступний поїзд буде не раніше 2018 року), як на диво,  вимагає просто імплементувати дорожню карту ERA в Україні, але це потребує  концентрації організаційних  зусиль уряду та наукової громади.  І ось коли ми з нашою групою пройшли певний шлях, вийшли на другий рівень узгодженого  розуміння того, що потрібно робити, із-за кордону, наголошую американського, який має іншу структуру управління науковою сферою, суттєво  інший розвиток підприємництва та фінансування науки , як базового, так і венчурного, з’являються «помічники», які намагаються повернути нас в зворотній напрямок та запропонувати нашим неосвіченим чиновникам прості рішення – помахати шаблею. Щиро дякуємо.  Мені, за цей період,  в мізки вкарбувалося фраза одного з нових чиновників при обговоренні двопалатної системи   національної наукової ради та принципів взаємодії уряду та наукової громади: « Ви б бачили в яких умовах працюють академіки та працівники апарату Президії НАНУ – там такі гарні канделябри». А інший чиновник старого ґатунку не за віком, а за терміном роботи за Януковича, головними змінами до статті про Національну Раду вважав положення про можливість викликати на килим Президента НАНУ з доповіддю.  Якщо вас це теж зачепило, то тоді зрозумієте наше відношення до таких пропозицій  «добровільних помічників», що приведуть до корпоратизації наукової сфери та ще  супроводжуються намаганням їх монетизувати.

Шановні добровільні помічники! Якщо ви дійсно та безкорисливо намагаєтесь допомогти тому живому, що є в Україні, зосередьтеся на реалізації  (5+1)  пріоритетів Європейського дослідницького простору та наступних пріоритетів з реалізації концепцій  Відкритої науки та Відкритих інновацій. І будь-ласка, щоб ми не виступали тлумачами, перевірте свій здоровий глузд щодо цих термінів з тим, що під ними розуміють в Європейському дослідницькому простору.

Давайте рухатися вперед, замість того, щоб повертатися до обговорення минулої хвороби чиновників від науки.  Давайте використовувати хоча б  закони, які вже відкриті, наприклад, Закон Гудхарту.  Чи будемо намагатися його знову перевірити?