Європейський дослідницький простір: мотиви та шляхи інтеграції

В жовтні 2014 року до однієї з центральних газет двома авторами був надісланий матеріал, що був дуже актуальним в той час.  В редакції газети була інша думка, бо на той час таке словосполучення "Європейський дослідницький простір" було тільки в головах окремих науковців, які побачили в його пріоритетах  бажанні реформи взаємовідносин в науковій сфері. Матеріал не був прийнятий. В січні- лютому на засіданні робочої групи з реформування наукової сфери в Комітеті ВР з науки та освіти, майже в кожному докладі,  вчені казали про шляхи інтеграції до Європейського дослідницького простору. Але й це викликало тільки подив у представників газети. Пройшов ще час, і вчені намагалися запропонувати ці меседжі до статей проекту Закону про наукову та науково-технічну діяльність, а також внесли пропозиції щодо нового проекту з імплементації ERIC. Вже була запропонована інша стаття на цю тему, а до журналістського середовища, як і до представників  влади ця тема є не на часі. Мабуть всі чекають... тільки чого? Публікую з дозволу авторів цей текст без доповнень. Нагадаю, текст датований 19 жовтня 2014 року.

Європейський дослідницький простір: мотиви та шляхи інтеграції
     В.М.Шадура, А.Ю.Шевченко

Після підписання Угоди про асоціацію України з ЄС та її ратифікації Верховною Радою і Європарламентом постає питання які напрямки повинні стати магістральними для інтеграції української науки. Термін інтеграція для двох співтовариств, держав, галузей і т.д. має на увазі, по перше, що ми цікаві один одному для спільного розвитку, по друге, що нам потрібно узгодити правила та процедури на основі погоджених принципів, зняти бар’єри для справедливої конкуренції. Якщо досягнення українських учених в багатьох галузях фундаментальної науки широко відомі західним вченим і в цьому сенсі ми є цікавими Європі, то щодо правил, які відповідають Європейським цінностям та створенню умов для справедливої конкуренції (насамперед заважає існування бар’єрів та відсутність мінімально необхідної підтримки держави) нам потрібно ще багато зробити.

        Давайте нагадаємо які пункти внесені до  програми Президента України в сфері науки. Почнемо з інавгураційної  промови Президента України  Петра Порошенка: «Настав час будувати нову велику країну. Сучасну, високотехнологічну, обороноздатну, конкурентоспроможну»; «Врахуємо досвід країн,  які …. стали лідерами, поставивши на розвиток інтелекту та новітніх технологій.»; «Бо найцінніше — …. "людський капітал", який має Україна»; «Навколо ідеї незалежності, свободи, гідності, правової держави, європейської інтеграції об'єдналася вся Україна і все світове українство.» «Тепер черга – за нами, за владою». Є в промові і відповідь для дій влади. "Це усе написано в угоді про політичну асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом".  Напрями пошуку задані. Глава 9 розділу V Угоди про асоціацію України з ЄС.  В статті 375 коротко викладено,  про що домовилися  з реформування в науці. Отже: наближення політики і права ЄС у сфері науки і технологій; сприяння залученню до Європейського дослідницького простору; підтримка реформування і реорганізації системи управління науковою сферою і дослідницькими організаціями.                                                         

             Якщо відносно пунктів першого та третього ми можемо тільки здогадуватися, що мали на увазі високі сторони (мабуть як завжди   кожен мав своє розуміння цих пунктів і, наприклад,  українські  вчені можуть  мати своє уявлення про шляхи реформування науки в Україні), то по пункту Європейського дослідницького простору  в ЄС написано  достатня кількість конкретних документів, які дають відповідь на питання, що безпосередньо потрібно міняти  в Україні для інтеграції в цей простір. А, враховуючи, що 2015 рік повинен стати роком офіційного відкриття Європейського дослідницького простору (ЄДП), то ключові показники розвитку ЄДП стають конкретною дорожньою картою змін і в Україні. Цих показників п'ять:

а) збільшення ефективності національних дослідницьких систем (збільшення процентного відношення фінансування за конкурсом, періодична оцінка інституціонального фінансування, підтримка залучення міжнародної експертної оцінки);

б) оптимальна міждержавна співпраця на конкурентній основі для спільного вирішення  глобальних  проблем людства (комунікації між розподіленими національними ініціативами, вирівнювання, синхронізація і гармонізація процедур, правил і норм такого обміну, ефективні інвестиції в створенні та використанні дослідницьких інфраструктур, створення і впровадження єдиного європейського статусу доступу до дослідницьких інфраструктур);

с)  відкритий ринок праці для дослідників;

д) створення умов для гендерної рівності в науці;

е) оптимальний обмін і передача знань за допомогою цифрового ЄДП (координація і впровадження політики відкритого доступу органів фінансування досліджень і дослідницьких організацій, зручна для дослідників платформа авторського права для прискореного обміну знань, фінансування європейських дослідницьких інфраструктур баз даних, гарантування їх інтероперабельності і спрощення платформи управління ідентифікацією).

           По кожному з цих пунктів  в документах Єврокомісії  існує розгорнутий опис, що конкретно мається на увазі, які  проблеми необхідно вирішувати по кожному напряму  і  які успішні практики напрацьовані  в кожній країні ЄС.  Тому цікаво було б пройти за основними пунктами,  по яким, як нам здається, в українській науці вже є певні напрацювання, і які, можливо частково,  досить не складно  було б реалізувати  в Україні за наявності волі в суспільстві.  

Ефективність національної дослідницької системи.  Реалізація   цього пункту вимагає створення ефективної системи  інвестування національних  коштів, а також забезпечення її прозорості  для  європейських інвесторів. Зараз, ми маємо повну невідповідність європейським принципам і процедурам в проведенні експертизи конкурсних проектів і оцінки праці учених в наукових організаціях та їх об'єднаннях. Почнемо з органів управління.

           Успішною практикою в Європі для визначення стратегії розвитку науки і оцінки наукових проектів  являється  Європейська наукова рада (22 члени), яка базується на двоступінчатій системі  відбору членів (ідентифікаційний комітет - 6 членів), контролю  за конфліктом інтересів та на етичному кодексі  дослідників (в Україні в наявності тільки Етичний кодекс вченого, прийнятого НАНУ в 2009 році на загальних зборах).   В останньому варіанті  проекту закону про науково-технічну діяльність було введено  поняття Національної наукової ради,  який передбачає, що вона   буде складатися з великої кількості   членів (більше п'ятдесяти), що перетворює її швидше в консультативний недієздатний орган при Кабміні,  але при цьому в проекті не були закладені  процедури, принципи та вимоги при обранні членів Ради. А було б корисно врахувати практику  Європейської наукової ради. Національна наукова рада в своїй діяльності  мала б координувати та спиратись на  діяльність  академічних та галузевих рад, наприклад, таких як Рада з координації фундаментальних досліджень при НАН України.

             Принципи та методологія експертного оцінювання проектів описані в документі Європейської наукової асоціації, а найсвіжіший  документ щодо оцінки праці вчених і наукових організацій розроблений у Великобританії, який проходить апробацію цього року. Головним  нововведенням в останньому документі є розподіл в пропорції 20:80 наукометрії та експертної оцінки.  Європейська наукова асоціація також підтверджує застереження  Французької академії наук про негативну роль використання наукометрії в якості основи при призначенні на посаду, для проведення порівняння ефективності  наукових груп, організацій та для застосування в конкурсах наукових проектів. В Україні ж намагаються абсолютизувати наукометрію,  та ще в самому початковому не розвиненому варіанті, що може перевести існуючий процес імітації досліджень на вищий рівень. Крім того, однією  з рекомендацій європейських експертів з впровадження різних систем експертної оцінки є  рекомендація щодо ефективності її впровадження  тільки для зростаючої наукової системи, та повної непридатності в умовах її скорочення.  

      В умовах не розвиненості демократичних процедур, відсутності обмеження адміністративних повноважень органів влади   при розподілі фінансування для проведення наукових досліджень,  при постійному зниженні фінансування,   в державі тривають спроби  зняти статус головного розпорядника бюджетних коштів з національних академій наук в Україні, тобто замість самостійності наукових організацій -- повна залежність від чиновників.  Очевидно, що такі дії рівнозначні показовому розстрілу науки в країні, її наукового та соціального капіталу. Перехід від централізованої системи управління наукою в Україні  можливий тільки при впровадженні Європейських процедур взаємодії між органами влади та об'єднаннями наукових організацій.  Відсутність прозорої  процедури обмеження адміністративних повноважень характерно для країн із слабким інституціональним середовищем.

        Іншою поширеною в українській громадській думці  є  пропозиція скопіювати модель університетської науки, існуючої в розвинених країнах,  шляхом передачі окремих наукових інститутів в університети, що може призвести до різкого зменшення наукового та соціального капіталу в національних академіях, які є основою міждисциплінарних досліджень і дослідницьких інфраструктур національного рівня.  Саме на цей капітал   розраховує Європа запускаючи  Європейський дослідницький  простір і готуючи інноваційний стрибок після створення необхідної критичної маси людського, соціального капіталу та  ресурсів. З іншого боку, наукова структура яка змогла вистояти в буремні роки первинного накопичення капіталу та постійного зниження фінансування на протязі 23 років не може не викликати повагу. Але, для готовності до конкурентної боротьби на стадії інтеграції до ЄДП  модель Національної академії наук потребує змін згідно кращих аналогічних Європейських структур, наприклад, Товариства імені Макса Планка (http://gazeta.zn.ua/science/issledovatelskiy-zontik-ili-reforma-nanu-_.html) або, як проміжний варіант –  моделі Польської академії наук і, в першу чергу, шляхом омолодження керівництва та експертного середовища. Більшість амбітних проектів в світі розробляється і виконується вченими від 40 до 50 років.

        Таким чином, на основі розроблених в Європі документів   було б доцільним  ухвалити  Закон про Національну наукову раду та Національний науковий фонд в якості інструментарію ради, побудованих на європейських(!) процедурах, створити  процедуру визначення рейтингу  для корпусу експертів, а також  затвердити в Україні  європейські(!) принципи і методи проведення експертиз. За результатами спільної конференції з німецькими та польськими вченими щодо основних засад стабільності, ефективності  та конкурентно-спроможності  Товариства Макса Планка та Польської академії наук розробити систему організаційних форм  для проведення фундаментальних досліджень та розвитку трикутника знань: дослідження, освіта, інновації. Це і буде першим кроком на шляху імплементації цього пункту.

               

Міжнародна співпраця. Міжнародна наукова співпраця здійснюється в декількох формах: двостороння співпраця, багатостороння  співпраця на основі  спільних дослідницьких програм  з основних викликів для людства, які можна довести до явного практичного результату (наприклад, одна з програмних ініціатив – хвороба  Альцгеймера та інші нейродегенеративні розлади)  та  фінансування ЄС досліджень на загальнодоступній основі в рамках програми  Горизонт 2020.  В рамках спільних багатосторонніх наукових програм  створюються загальні правила, норми і процедури експертизи, прогнозування розвитку, оцінки результатів програм,  міждержавного фінансування (гроші за вченим, гроші за дослідженнями), оптимальні механізми поширення і використання результатів досліджень, а також захисту, управління і розподілу прав інтелектуальної власності.

       В Україні основою існуючої міждержавної наукової співпраці  є як правило двосторонні міждержавні угоди, які, враховуючи об'єм їх фінансування з українського боку (кожна країна платить своїм вченим), є абсолютно неефективними для вчених  і зручним засобом показати роботу чиновників від науки.  Наприклад,  минулого року спільні українсько-білоруські проекти фінансувалися ДФФД з українського боку в розмірі  до 90 тисяч гривен  на рік, а білоруська сторона для порівняння -- 15 тисяч євро.  Не дивлячись на те, що Україна має досить високий рівень наукових досліджень,  широка участь українських вчених в Програмі  ЄС "Горизонт 2020"  можлива при придбанні додаткових менеджерських навичок, законодавчого узгодження норм, процедур і правил  входження у вже існуючі міжнародні інфраструктурні колаборації. Все це вимагає активізації взаємодії з європейською науковою спільнотою та  інвестування  додаткових коштів,  яких в Україні немає. До речі, щоб Україна мала рівні можливості участі в міжнародних наукових інституціях, які мають вплив на розвиток науки в Європі потрібно все ж таки підписати угоду про асоціацію з програмою Горизонт 2020 і щорічно її підтримувати, а не тільки її анонсувати.  

Тому прискоренню  запуску  євроінтеграційних процесів могло б допомогти   створення   Європейсько-Українського міжнародного наукового фонду в рамках програми допомоги Україні з боку держав ЄС. Цей фонд міг би  функціонувати  за принципом  Українського науково-технічного центру  (УНТЦ), який в рамках українського законодавства  надає  пільги  виконавцям  наукових проектів.  Національна наукова рада спільно з науковою радою цього фонду, до якої увійшли б відомі європейські та українські вчені за європейською процедурою,  визначили б рамкову програму підтримки наукових досліджень і координували свою діяльність з Європейською науковою радою в питаннях експертизи  наукових проектів та контролю за витрачанням коштів.   Цей фонд також зміг би підтримати   розвиток в Україні  ще однієї дуже важливої складової   європейської міжнародної кооперації --  створення і функціонування спільних "дослідницьких інфраструктур".   Цей термін означає певні технологічні, організаційні та юридичні форми, а з прийняттям в ЄС закону про Європейські консорціуми дослідницьких інфраструктур (ERIC) має і політичний контекст  при взаємодії національних дослідницьких просторів.  Європейські дослідницькі інфраструктури, згідно інноваційної стратегії, є основою Європейського дослідницького простору і серцем трикутника здобуття нових знань: дослідження, освіта, інновації.    

          Як приклад, принципам Європейської дослідницької інфраструктури, за своєю організаційною моделлю, в Україні  відповідає Український  національний  грід (ung.in.ua).   Особливостями цих принципів функціонування  є неекономічний характер, орієнтований на користувача спосіб надання сервісів,  відкритий доступ для державних національних і міжнародних дослідницьких організацій.  Створення в Україні  законодавчої бази для функціонування національних дослідницьких інфраструктур і щодо їх інтеграції в європейські є каменем спотикання не лише для законодавців, але і для виконавчих органів управління наукою.  Закон про ERIC  і організаційні форми національних дослідницьких  інфраструктур вже давно на порядку денному.

           Україна  могла  б брати  участь в дослідницьких інфраструктурах в таких областях як астрофізика,  астрономія, біологія, матеріалознавство, екологія, медицина, соціологія, створення банків даних в області культурної спадщини, участь в розвитку європейських грід і хмарних інфраструктур для наукових досліджень.  Наприклад, для співпраці з C-ERIC, що створює Європейську інфраструктуру з унікальних приладів для вивчення нових матеріалів, це може бути відділення НАН України, що координують роботу центрів колективного користування унікального обладнання. Участь в інфраструктурі  соціальних досліджень до останнього часу брали НАН України та факультет соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (зараз це ESS ERIC - European Social Survey). Учасником інфраструктури зі створення біологічних банків даних BBMRI - ERIC (Biobanking and Biomolecular Resources Research Infrastructure) може бути ключова лабораторія з біології. Ряд медичних установ, що зараз розпочинають роботи з медичною грід-інфраструктурою можуть брати участь в інфраструктурах ECRIN - ERIC (European Clinical Research Infrastructures Network). У створенні цифрової дослідницької інфраструктури, що базується на Європейській грід ініціативі (EGI),  вже бере участь Український національний Грід (УНГ), який репрезентується Базовим координаційним центром УНГ та його операційним центром. Ці структури були створені  НАН України та  інтегрувалися (на початку 2012 року) на технічному рівні до EGI для надання віддаленого доступу українським вченим до європейських обчислювальних ресурсів та ресурсів збереження даних через участь у міжнародних дослідницьких віртуальних організаціях.

              В цілому, Україна могла б увійти мінімум до 10 європейських дослідницьких інфраструктур і в першу чергу у формі  ERIC з певних  напрямів. Це також дозволить досить легко входити у великі наукові колаборації для участі  в проектах Горизонт 2020, і в проведенні навчання студентів в процесі досліджень на передовому краю науки.

Створення єдиного ринку праці для дослідників. Чесно кажучи, при нинішньому рівні фінансування та обмежувальних заходах при оплаті праці (не  більше 1,5 тарифного окладу) немає можливості зберегти робоче місце для наукових талантів в Україні навіть за наявності зовнішніх грантів. А про те, щоб запросити на роботу іноземного ученого, навіть вихідців з України, говорити не доводиться. Розуміємо, що складно з фінансуванням науки, але зняти обмеження з оплати праці, хоча би для оплати за грантами можна і треба (Постанова КМ про сумісництво 1993 року). Заперечення, що в цьому випадку  ділки від науки виписуватимуть собі великі зарплати,  втратить сенс  у разі  запуску в Україні  європейської  системи експертної оцінки,  європейської процедури відбору членів наукових рад на будь-якому рівні, громадського і експертного контролю за конфліктом інтересів і процедури управління при взаємодії органів виконавчої влади і експертних (наукових) рад.  Катастрофічним для наукового співтовариства останнім часом є також відсутність можливості конкурувати з комерційними структурами щодо залучення ІТ фахівців для повноцінного використання методів цифрової науки.  Що робити?

            Одним із способів створення рівноцінної мобільності молодих наукових кадрів, а не простого відтоку талантів, може бути використання інструментів вище запропонованого  Європейсько-Українського міжнародного наукового фонду. У рамках цього фонду  могла б функціонувати  міжнародна програма підтримки повернення  українських молодих вчених, що закінчили   свої постдоківські програми в західних  університетах  і бажають  продовжити свою наукову  кар'єру в  університетах та академічних  інститутах України.  Така програма могла б реалізуватися у вигляді  їх  спільних наукових проектів із  західними вченими або  у вигляді проектів  інфраструктурного типу із створення ними невеликих дослідницьких груп, що тісно співпрацюють  із західними науковими лабораторіями. Наявність оплати праці такому керівнику групи  близько 1 тисячі євро в місяць та надання службового житла на час дії контракту було б вже істотною мотивацією для повернення частини вчених в Україну. Думаємо, що серед конфіскованого  незаслужено отриманого майна в попередній період або при скороченні пільг для народних депутатів та апарату кабінету міністрів можна буде реалізувати  таку можливість.

Європейський цифровий дослідницький простір. Останнім документом в цьому напрямі є концепція цифрової науки (не плутати з електронним урядом та діяльністю «Microsoft»  в Україні), що  розроблена в ЄС в 2013 році для програми Горизонт 2020. Концепція узагальнює усі відомі методи, що розробляються як е-інфраструктра, е-наука, відкрита наука, наука-2.0 і фактично визначає взаємодію е-інфраструктур з суспільством на основі нових   ІТ технологій (грід та хмарні технології), способи відкриття досліджень і створення розподілених колаборацій з інтенсивним обміном знань. Розвиток розподілених колаборацій та інфраструктур, необхідність швидкого обміну знаннями, розвиток моделі відкритих досліджень і інновацій ставить на порядок денний питання авторського права на міждержавному, а не тільки на національному рівні (Європа вже приймає єдину систему патентування).

          Прийняття дорожньої карти розвитку цифрової науки в Україні, визначення людських і фінансових ресурсів для її супроводу є основним завданням по цьому показнику.  Дуже серйозним моментом тут є створення національних цифрових  банків даних, доступ до них і функціональна сумісність з аналогічними європейськими структурами. Це пов'язано як з оцифруванням  паперових архівів з прийнятним рівнем роздільної здатності, наприклад в області культурної спадщини, так із створенням медичних банків даних, подолання обмеженості та  закритості  медичних інформаційних систем лікарень  для створення на цій основі персоналізованої медицини (e - health).

           Ми торкнулися тільки одного пункту угоди з ЄС в галузі науки, і, хоча, інші пункти в певних моментах перетинаються, це показує об'єм роботи, який Україна повинна провести, щоб імплементувати угоду і виконати програму  Президента України Петра Порошенка.  Приступимо до зборки нової системи з існуючих  кубиків як це роблять в Європі або знову будемо  витрачати час на  обговорення --  кого скорочувати та чия модель організації науки краща? -  Американська, німецька, польська, китайська, російська? А може конкурентне середовище визначить?